Юля, або Феномен дніпропетровського кугутизму. П’єса у сьоми діях

Четверг, 19. 11. 2009 Наши сказки

Коментар автора

Пропонована читачам п’єса присвячується “стражданням” на тему зруйнованих мрій героїв Помаранчевої революції (одним із яких є і сам автор).

П’єса є зразком чорного гумору і написана в стилі відомого класика сучасної української альтернативної літератури і відомого майстра живопису Леся Подерев’янського. Проте вона штучно позбавлена ненормативної лексики і від того тільки виграє. Даний твір при його інсценізації або екранізації має розігруватися як весела різнобарвна буфонада на грані гротескної клоунади. Декорації мають бути в більшості яскравими, червоно-помаранчевої гами.

П’єса містить елементи уявного насилля, удаваної жорстокості, відверті сцени, демонстрацію оголеного людського тіла, тощо. З цим автор не рекомендує її до читання та перегляду дітям до 18 років, людям зі слабким типом нервової системи, особам із психічними захворюваннями, а також членам Національної експертної комісії з моралі.

При написанні п’єси жодна тварина і жоден проффесор не постраждали.

Всі особи події і факти, згадувані в п’єсі, є вигаданими і не мають нічого спільного із реальними особами подіями і фактами. Відповідно, будь-який збіг імен, подій, назв, обставин і фактів є неймовірною випадковістю.

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Юля – дніпропетровська кугутка красива дівка з врєдним характером.

Вітя – помаранчевий богатир-красень.

Лікар Микола – дохтор (має в чемодані клізму, дві цеглини, бормашину, ампутаційну пилку, спирт, каністру помаранчевого соку, укладку “Перев’язочна велика”, електрошок та інше лікарське приладдя для навернення в “істину віру”).

Піхвовшеки – два хтивих до сенсацій та популізму парламентські журналісти.

Бабка Параска – стара галаслива баба, прогресивний керманич знедолених

Паша Америка, Діджей Паша, Павлік Морозов і Павка Корчагін – двірники, сюрреалістичні персонажі, що шкодять психічному здоров’ю Юлі, живучи у її свідомості.

Данілич і Макарич – маразматичні сіамські близнюки, які доповнюють руйнівний вплив двірників.

В епізодах:
Конотопська відьма – вона же тітка Наталя – дрібнооптовий реалізатор святих мощів.

Чорносотенці, блаженні, розкольники, кріпосні селяни, араби, негри та інше збіговисько –– в купі руйнують рештки свідомості Юлі.

ДІЯ ПЕРША
Посеред сцени стоїть помаранчева клейончаста лікарняна кушетка. На кушетці сидить Юля з аутичним виразом обличчя. На Юлі, кушетці та підлозі довкола видні сліди протиприродного задоволення потягу Піхвовшеків до популізму: шматки газет, обгортки снікерсів, чупа-чупсів, уривки порнографічних журналів, туалетний папір, шкарпетки місячної давності та інша гидота.

Входить лікар Микола, на ньому помаранчевий клейончастий халатик, такі ж фартушок, шапочка нарукавники і штанці. Окрім того, на ньому помаранчеві гумові чоботи по коліно. В руках він несе величезну помаранчеву клізму і 20-літрове відро з помаранчевим соком

Лікар Микола (з манєрним московським акцентом) : Юлєчка! Я тєбє пріньос полєзноє лєкарство!!!

Кінець першої дії

ДІЯ ДРУГА

Сцена зображує собою свідомість Юлі невдовзі після контакту. На сцені сидять троє двірників у брудних помаранчевих робах. Вони грають у російську народну гру – доміно. За стіл їм слугує єдина звивина мозку Юлі.

Діджей Паша: Дубль!

Павлік Морозов (манєрно): Пашуня, не надо так стучать! Ти ж толька что убіл табличку умноженія на два.

Корчагін: та однаково! Воно після того як Піхвовшеки подряпали знак множення воно їй не треба

Діджей Паша (поціливши в те місце де на звивині красується напис “2+2=4″): кончаю!

Входить четвертий двірник - це Паша Америка.

Морозов (поціливши в частину звивини на якій написано “1+1=2″): Риба!!!

Кінець другої дії

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена зображає село на околиці Дніпропетровська. Довкола все брудне і занедбане. Посеред сцени стоїть, спершись на розвалений тин, Юля. Вона брудна, нечесана і на загал має вигляд працівниці роздрібної торгівлі, удостоєної звання “Ветеран праці”. Картину вінчає відро з чорним піаром, довкола якого рояться мухи розміром з горобця. Чорний піар схожий на киплячу смолу: з нього йде чорний дим, він булькотить і нестерпно смердить.

Повз цей ”натюрморт” проїжджає на коні Вітя. Він в помаранчевому плащі. Кінь наспіх розмальований гаслами та революційною символікою помаранчевою фарбою з балончика.

Вітя (з невимовною огидою почергово зиркаючи то на Юлю то на відро): дівчино дай води напитися.

Юля (киває на відро з чорним піаром): пий …

Вітя не злазячи з коня харка у відро. Чорний піар ляпа на коня, той збрикує, задіваючи копитом відро. Відро летить, накриваючи Юлю з головою.

З-за тину вискакують Піхвовшеки з мікрофонами та телекамерами і прилаштовуються брати інтерв’ю у рясно политої чорним паром Юлі.

Кінець третьої дії

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Сцена зображує собою свідомість Юлі щойно після дії чорного піару.
Посеред сцени виситься незрозумілого вигляду пагорб - єдина звивина мозку
Юлі. На звивині красується табличка множення на два.

Дійство, що розгортається, нагадує першотравневу демонстрацію.
На звивину по черзі видираються Данілич і Макарич - маразматичні сіамські близнюки - та роблять вигляд як на трибуні мавзолею.

По сцені колонами проходять чорносотенці, блаженні, розкольники, кріпосні селяни та інше збіговисько. Чорносотенці несуть величезний плакат з корявим написом “Бєй жидов - спасай Рассею!”.

За ними слідує натовп блаженних, який вигукує прокляття на адресу світового імперіалізму та місить шматок паралону, що зображує однодоларову банкноту.

Шествіє розкольників зображує хресний хід за упокоєніє души раба божія Віктора блаженного-проффесора Каліфорнійского.

За розкольниками на великій відстані, приплясуючи, пнеться Конотопська відьма й вигукує: «Мощі святого великомученіка царєвіча Алєксєя! по доллару за фунт!»

Судячи з нестерпимого смороду, який поширюється від неї, мощі стали наслідком аварії холодильника на якомусь м’ясокомбінаті.

Завершує шествіє безформний натовп кріпосних селян пополам з борзими та бродячими собаками.

Всі колони по черзі стикаються зі звивиною, яка явно заважає дійству, і через те і частують її хрестами, дрючками, милицями, держаками від плакатів харкають на неї та кидають в неї недоїдки.

Після проходження натовпу сцена являє собою звалище промвідходів. Звивина має вкрай побитий вигляд. З неї злазять Макарич і Данілич.

Данілич (злазячи зі звивини в купу сміття): Пролєтаріат, тксказать… (харка на звивину).

Макарич (сповзаючи за ним): Гігімон міровой рєволюціі!

Кінець четвертої дії

ДІЯ П’ЯТА

Сцена зображує собою свідомість Юлі під час сеансу клізмотерапії.

В кутку сцени протягом всієї дії стоїть кушетка з Юлею, зображена у першій дії. Біля кушетки лікар Микола готується до проведення сеансу клізмотерапії.

Решту сцени займає свідомість Юлі.

По центру “свідомості” – понівечена й сплюндрована звивина у купі сміття яка залишилася після демонстрації.

Лікар Микола (заливаючи помаранчевий сік з відра у кухоль Ерсмаха наспівує): До-о-йчен зольда-а-а-тен уд дер офіц-і-і-ірен !!!

У «свідомості» з’являються маразматичні сіамські близнюки Макарич і Данілич, підходять до звивини і по черзі пинають її ногами. Натішившись, вони підходять до лікаря Миколи і по черзі харкають у його бік. Після цього, із задоволеним виглядом діловито зникають в нетрях сцени.

Лікар Микола (тривало і натхненно намащуючи вазеліном клізмену насадку потворно-великих розмірів): На-а-аверно, в слєдуйсчей жизни, когда ти ста-анє-е-еш кошкой…

З глибин сцени починає долинати ритм “Разом нас багато…”

Звідти ж вимальовуються контури чотирьох помаранчевих силуетів – це двірники, які підмітають сцену. Вони вдягнені в огидні та брудні помаранчеві роби.

Павлік Морозов (з тугою у голосі): не, ну, я, конечна, за пролетариат, но так гадіть…

Діджей Паша (драматично): а кто віноват?!! (погрожує Морозову мітлою)

Павка Корчагін: хлопці, не тре!

Двірники завершують підмітання – по черзі підмітають навколо звивини та частують її мітлами.

Починає звучати пісня “Ми йдемо” Марійки Бурмаки. Під цю музику, високо піднявши мітли, двірники стройовим кроком залишають сцену.

В кульмінаційний момент, на словах “…попереду вогонь…” лікар Микола піднімає клізменну насадку високо над головою і з диким зойком “К-і-і-і-й-й-йа-ааа!!!” опускає її.

Наступним порухом високо підійма трилітровий кухоль Ерсмаха з помаранчевим соком над головою.

Посеред сцени з’являється величезна труба, з якої починає вихлюпуватись потік помаранчевої рідини, що змиває рештки сміття і шматки звивини в оркестрову яму.

Кінець п’ятої дії

ДІЯ ШОСТА
Сцена поділена подібним до попередньої дії чином. У частині, яка зображує палату, на кушетці лежить Юля. Вона активно харчить, смикається, гугнявить, та пускає помаранчеві бульбашки сопель носом. На обличчі в неї помаранчевий рум’янець.

Біля ліжка Юлі стоять лікар Микола та Вітя. Лікар Микола, вдягнений у помаранчевий медичний халатик, шапочку та штанці, на ногах в нього пухнасті домашні капці. Вітя вдягнений у помаранчевий костюм супермена.

Лікар Микола (читає з історії хвороби): послє провєдьонного лєчєнія у відє 7-кратного сеанса клізмотерапіі, состояніє больної значітєльно улутшилось. Появілісь спонтанниє двігатєльниє і рєчєвиє реакции. О!!! Ми ідьом к виздоровлєнію!

Вітя кива головою на знак згоди. Чується іржання і топіт копит. Настає пауза.

Лікар Микола (після паузи продовжує читати): больной показано лєчєніє елєктрошоком… О!!! Іщьо Павлов говоріл о том, как полєзно елєктрічество для нєрвной сістєми!

В цей час у “свідомості” посеред сцени стирчить понівечена звивина місцями замащена помаранчевою фарбою.

З’являється Паша Америка. Він косить під Фреді Меркюрі. В руках у нього акустична гітара, в неї довгий хвіст-кабель, який закінчується огидного виду штекером.

Паша Америка вилазить на звивину, засовує штекер у глибину звивини та вдаряє по струнах. Чується грім, на мить згасає світло.

Видно як лікар Микола лікує Юлю електрошоком.

Лікар Микола (голосом сільського вчителя із Подмосковія): в нашєй странє самиє нізкіє цени на елєктрічєство в Європє. Такім образом наше правітєльство проявляєт заботу о свойьом народє…

Паша Америка (під грім гітари, що струшує сцену): Ен-хер-вві-аррр!!!…

З-під звивини з’являються маразматичні сіамські близнюки Данілич і Макарич. В руках у них держаки від лопат.

Макарич: ні, ну це ми вже давно знаємо, навіщо ж так кричати…

Данілич: так, что тєпєрь? по твоєму ми - что совсем дурноватые?

Близнюки стягують Пашу Америку зі звивини і частують держаками від лопат. Тому вдається поцілити одного з них гітарою по голові.

З-під звивини вилазять решта двірників (Корчагін, в руках у якого величезна скривавлена кирка, інші з граблями у руках). Двірники починають всім своїм крамом пригощати близнюків. З’являється банда чорносотенців.

Їм назустріч виходить передовий загін скінхендів. Зав’язується красочне мордобітіє.

Лікар Микола (продовжуючи сеанс електролікування): Как правільно замєтіл Лєонід Ільіч Брєжнєв, откривая пленарноє засєданіє двадцать пятого сьєзда капеесес….

До бійки по черзі долучаються блаженні, кріпосні селяни на чолі з Бабкою Параскою, розкольники та решта дивних створінь зі свідомості Юлі.

Лікар Микола (наносячи черговий розряд): Блажєнни ніщиє духом !…

На сцені кілька хвилин вирує сюрреалістичне криваве побоїще.

Раптом зі стелі починають падати величезні біді диски з надписом “димедрол”. Дійство зменшує темп. Поступово вся сцена стає заваленою дисками, за якими нічого не видно.

Лікар Микола (з московським акцентом годуючи Юлю таблетками з ложки): кушай Юлєчка, молодєц! етож очєнь польєзное лєкарство!

Кінець шостої дії

ДІЯ CЬОМА
Сцена зображує свідомість Юлі після електролікування.

Посеред сцени, там де мала б бути звивина з дисків з написом “Дімедрол”, складено трибуну. На ній, немов на надгробку, красується напис МАКАРИЧ-ДАНІЛИЧ та якесь десятизначне число у дужках.

На трибуні стоять вдягнені у скромні строгі і красиві помаранчеві мундири двірники (окрім Паши Америки): Корчагін сидить в інвалідному візку, у Морозова відірвана одна рука, Діджей Паша тіпається у припадку.
Посеред двірників стоїть Баба Параска, вдягнена у розцяцькований мундир з погонами генералісимуса. У неї прикид, як у Кутузова: на одному оці чорна пов’язка. Вона приймає парад.

Над трибуною висить величезний портрет Паші Америки, під ним підпис метровими літерами “Навічно в пам’яті народній”

Перед трибуною проходить парад.

Парад відкриває шествіє розкольників, яке має зображувати хресний хід за упокоєніє святого Віктора проффесора Каліфорнійського.

Вони вдягнені у синьо-блакитні гамівні сорочки, такі ж панталони і чепчики.
В репродуктори звучить проповідь проффесора на тлі григоріанського піснопіння.

Розкольники голосно причитають.

Голос диктора: Перед трибуною проходять шеренги розкольників. Ура товариші!

Бабка Параска (істерично): Янучари!!!!

Натовп довкола багатоголосо підхоплює : Уря-а-а-а!!! Уря-а-а-а!!! Уря-а-а-а-а!!!

Далі йдуть шеренги чорносотенців. Вони несуть величезні зелені портрети американських президентів, репродуковані з доларових банкнот. А також лозунг “Никто не забыт – Ничто не забыто!”

Голос диктора: Перед трибуною проходять передовики чорносотенного руху.

За чорносотенцями з автоматами в руках крокує стройовим кроком полк скінхедів. Над ними розвивається величезний плакат з написом “Бий своїх щоб чужі боялись”.

Баба Параска (невпопад) : Юля! Юля …кхе-кхе… Юл-а-я!!

Голос диктора: Цить!

По сцені проїжджають два полки кавалерії з прогресивного негритянства і терористичного арабства.

Араби їдуть верхи на віслюках а негри на буйволах.

Голос диктора: Разом!!!

Баба Параска: Назавжди-и-и!!!

Натовп (кволо): Вітя-а-а-а!!!

Сцену затягує туманом. Крізь туман видно як стройовим шагом крокує рота кріпосного селянства.

Чується “Прощание словянки”

Голос диктора: Мій уряд не буде красти!…. Бандити сидітимуть в тюрмах!… Ці руки ніколи не крали!…

Туман розсіюється і ми бачимо Юліну квартиру.

Посередині на скромному ліжку кінг-сайс (3 на 3 метри) лежить Юля і з байдужим виглядом дивиться по телевізору прес-конференцію Віті. Він тицяє журналістам під ніс свої руки.

Стає видно, що з-під ковдри стирчать три пари ніг. Раптом Юля це помічає. З двох боків Юлі з-під ковдри на подушку висовуються єхидно всміхнені пики Піхвовшеків. В руках вони тримають фотокамери. Юля зойка і зника під ковдрою, потім з’являється звідти з лопатою в руках та помаранчевою каскою з написом “НАК ГАЗОНАФТ” на голові.

В кімнаті зчиняється мальовниче мордобітіє, чується дзвін розбитого скла, клацання фотокамер, звук спалахів і ненормативна лексика.

По сцені іде лікар Микола і тягне закриваючі завісу.

Лікар Микола: а я не люблю, кагда людям мішают вияснять отношенія….

Кінець